Рейв

Рейв

Рейв (англ. rave) — масова нічна дискотека з виступом диск-жокеїв; також загальна назва електронної танцювальної музики, що грають на таких дискотеках. Точного визначення рейву немає. В 1960-х роках сленгове слово рейв вживали мешканці Лондона карибського походження у значенні імпрези. В кінці 1980-х термін почав функціонувати у значенні субкультури, що виросла з рухів ейсид хауз в Чикаго та Нью-Йорку після чого завоювала британську сцену.

Початково рейви були величезними нічними дискотеками, що проводилися в складських приміщеннях або на полях під відкритим небом, куди з'їжджалися тисячі людей. Ці ніким не контрольовані масові збори викликали в суспільстві негативну реакцію, зокрема через широке вживання «екстазі» та більш важких наркотиків на таких вечірках. Незабаром багато британських клубів стали проводити рейви у своїх стінах, використовуючи багатоярусні танцмайданчики, для кожного з яких грав свій діджей.

Основна музика на рейвах була ейсид хауз і техно та їхні подальші різновиди - (транс, хардкор, драм-енд-бейс та ін.). Серед найвідоміших колективів, що асоціюються з рейвом, були 808 State, The Shamen, A Guy Called Gerald, The Prodigy, Grid.

Культуру рейвів увібрали в себе запроваджені в 1990-і роки в Берліні, а потім інших містах світу «паради любові». На пострадянському просторі рейви проводилися з початку 1990-х років, найбільшим з них став фестиваль "КаZантип", що спочатку проводився на Кримському мисі Казантип, а потім поміняв назву на «Республіка KaZaнтип» і переїхав спочатку у село Веселе (поблизу Судака), а потім під селище Поповка (поблизу Євпаторії).

Фурі

Фурі

Субкультура фу́́рі (англ. furry) поєднує людей, які захоплюються антропоморфними тваринами в образотворчому мистецтві, анімації, художній літературі та дизайні. Відмінною рисою субкультури є прагнення до втілення образу антропоморфної тварини у творчості, або у собі через ідентифікацію з нею.

Антропоморфною твариною прийнято важати вигадану істоту, що поєднує у собі якості людини та тварини як в анатомічному, так і духовному плані.

Наділяються людськими якостями в основному хижі ссавці - леви, гепарди, лиси, вовки, а також гризуни. Ці звірі покриті хутром, тому у англомовних носіїв субкультури мають призвісько «пухнасті» (furrіes). Це слово традиційно є назвою субкультури.

Антропоморфні тварини присутні у творчості різних епох. Завдяки розвитку інформаційних технологій, головним чином Інтернету, стихійно утворилося спільне співтовариство, що поєднало розрізнені групи шанувальників антропоморфної анімації вже не на основі симпатії до того чи іншого твору, а заради антропоморфності як такової. Через нечисленність представників субкультури і нерівномірного розподілу по планеті, основним засобом їх спілкування є Інтернет.

Поняття субкультури furry поєднує:

• Шанувальників анімаційних фільмів або оповідань з участю антропоморфних тварин. Наприклад: мультфільм «The Lion King» або цикл романів «Редволл» письменника Брайена Джейкса.

•  Художників, що полюбляють малювати антропоморфних тварин, тобто митців фурі-арта.

• Усіх, хто ототожнює себе з антропоморфними тваринами.

Теріантропія

Теріантропія

Теріантро́пія (англ. therіanthropy) — це термін, що використовується для позначення трансформації людини у іншу тваринну форму в міфології.

На даний час утворилася субкультура, що прийняла термін “теріантропія” як опис відчуття інтенсивної духовної чи психологічної ідентифікації себе як тварини. Представники цієї субкультури звичайно називають себе теріантропами або теріанами. Більшість теріантропів відносять себе до вовчих або котячих, серед яких часто зустрічаються вовки, леви, тигри, але є також представники рептилій, птахів, інших ссавців і комах.

Теріантропія як субкультура не має єдиних догм і авторитетів.

В Інтернеті існують численні співтовариства теріантропов, які поєднують християн, язичників, атеїстів. Є безліч форумів і чатів співтовариства, і кожному місцю притаманна власна атмосфера, в деяких панує повне сприйняття, а в деяких презирлива нетерпимість одне до одного. За межами Інтернету не відомо жодної організації теріантропів.

Відмінності теріантропів від фу́рів:

1.  Як правило, теріантропи зосереджені на відчутті себе як тварини або тваринній стороні своєї сутності та її природі; на духовному розумінні явища теріантропії.
2.  «Ми не уявляємо себе звірями — ми справжні звірі» - затверджують теріантропи.
3. У субкультурі фурі, напроти, приділяется більша увага фу́ррі-арту - образотворчому мистецтву, метою якого є антропоморфізація і стилізація тварин; а також анімація, де тварин наділяють рисами людської подоби.

Теріантропи важають, що ідентифікація фурів з тваринами є проста гра звірячих ролів, і не містить іншого глибинного змісту.

Геймери

•  Геймери
• Геймери — це прихильники комп'ютерних ігор, які вбачають в іграх сенс свого життя. Найчастіше геймерами є підлітки. Фактично гра у підлітка займає увесь вільний від навчання час. Найбільш організованим різновидом геймерів є “квакери”, прихильники комп’ютерної гри “Quake”.
  
  Субкультура геймерів зародилася нещодавно. З появою комп'ютерних ігор, а пізніше й Інтернету молодь стала активно спілкуватися в мережі. Комп'ютерні мережеві ігри для них — це можливість спілкуватися в дії: разом з іншими, часто іноземними, однолітками проходити завдання та перемагати ворогів. Існують також і не мережеві ігри, у яких чисто розважальна функція. Багато ігор типу “Діабло” чи “Варкрафт”, які дуже поширені у молоді, мають сюжет, і процес проходження перетворюється нібито в читання книги, де є скелет — сюжетна лінія, а решту потрібно нарощувати на скелет самостійно. Очевидно, залишилося дуже мало підлітків, які жодного разу в житті не сідали за гру. А є і такі, які буквально живуть в цій віртуальній реальності. Іноді ігри негативно діють на психіку підлітків, але більшість все ж знає міру.
  
  Геймер за зовнішнім виглядом нічим не відрізняється від звичайної людини. У геймерів свій жаргон, свої клуби за інтересами. Свій кінематограф, нарешті: останнім часом популярні ігри екранізують досить часто, досить згадати “Лару Крофт”, “Doom” чи “Ненсі Дрю”. Тепер ось і своя література, наприклад, серія романів “S. T. A. L. K. E. R.”
  
  Ігри діють зовсім не тільки негативно на геймерів — вони розвивають бистроту реакції та швидкість думки, наполегливість та цілеспрямованість, навіть спритність. Ігри через Інтернет допомагають підучити англійську та розширити коло своїх знайомих. Американські дослідження доводять, що геймери, які прийшли в бізнес (відповідно досить юні хлопці) демонструють небачені результати, оскільки бізнес для них — та ж гра.
• Металісти
• Їх надихає та об'єднує музика у стилі метал.
•  Представники даної субкультури зазвичай носять чорні джинси або кожані штани, кожана куртка “косуха”, чорні футболки або балахони з логотипом улюбленої групи, напульсники — кожані браслети з заклепками або шипами, ланцюги на джинсах, звичайні чоботи, кросівки. В основному мають довге волосся. Однак одяг не є основним атрибутом субкультури. 
• Байкери
• Байкер — це водій мотоцикла. Хоча не все так просто. Байкери — це саме субкультура. Для них байк — стиль життя, а не просто швидкий та зручний спосіб пересування. Серед байкерів зустрічаються релігійні люди, чимало й атеїстів. Але всіх їх об'єднує віра в одного кумира — Швидкість. 
• Байкер живе і помирає, прагнучи до позамежного. У цьому байкери схожі на спортсменів. У певній мірі байкінг є спорт, але спорт екстремальний. Закований у чорну шкіру бородач, з ніг до голови покритий татуюваннями, може виявитися майстром спорта міжнародного класа по мотокросу та чемпіоном країни у якомусь році, але він прийшов у субкультуруру байкерів, щоб насолоджуватися свободою та швидкістю.

Готи

Готи
Го́ти — представники готичної субкультури, натхненних естетикою готичного роману, естетикою смерті, готичної музики й відносять себе до готики-сцени. Представники руху з'явилися в 1979 році на хвилі пост-панка. Панківський епатаж готи направили в русло пристрасті до вампірскої естетики, до темного погляду на світ.

Характерний зовнішній вигляд готів:

•  Чорний (темний) одяг. Чорне довге волосся. Високі шнуровані черевики.

• Чорний корсет, облягаючі чорні нарукавники і чорна максі (для дівчат), одяг під старовину, кльошовані рукави, шкіряний одяг.

• Шипований нашийник.

•  Срібні прикраси окультної тематики.

Готична естетика різноманітна за набором вживаних і популярних символів, можна зустріти і єгипетську і християнську і кельтську символіку. Основним готичним символом є єгипетський «Анх», символ вічного життя — ймовірно, у зв'язку з темою вампірів. Також часто вживаються й інші єгипетські символи, такі як «Око Ра». Християнськая символіка використовується менше, переважно в вигляді звичайних розп'ять (тільки зі стильнішим дизайном). Кельтська символіка зустрічається у виді кельтських хрестів і різних кельтських орнаментів. Досить широко представлена окультна символіка - використовуються пентаграми (як звичайні, так і перевернуті), перевернуті хрести, восьмипроменеві зірки (символи хаосу). Також використовується безліч різних символів смерті — прикраси з могилами, черепами тощо. До чисто готичних символів можна віднести кажанів - різні зображення кажанів (зв'язок з вампірами і з готами очевидний) можна зустріти на тисячах готичних сторінок в Інтернеті і на багатьох прикрасах.

Гопники

Гопники

Го́пник (гоп, гопота) — представник радянської та пост-радянської субкультури, утвореної в результаті проникнення кримінальної естетики в робітниче середовище; людина, що вимагає гроші або інші цінні речі від інших людей, шахрай, грабіжник, хуліган. Зазвичай походить з малозабезпечених сімей.

Слово походить з російської мови. За однією з версій, утворилось від старої абревіатури ГОП – рос. городское общество презрения (ГОПи існували на початку XX століття у Петербурзі), за іншою - від слова «гоп-стоп» (на злодійському жаргоні - пограбування, напад, збройний грабіж).

Гопи виникли в післявоєнному СРСР як наслідок вкрай низького рівня життя, загибелі на війні мільйонів чоловіків, діти яких виховувались вулицею та тотальної зубожілості. В умовах такої „боротьби за шматок хліба” з хлопців-підлітків виростали справжні злодії. Сталінське керівництво боролось з ними посередництвом таборних ув’язнень, рідше – розстрілів, але гоп-рух не зникав. Річ у тім, що „вєлікій вождь” не здогадувався про „ефект мультиплікатора”, що спричинив широку масовість огопіння молодого населення. Доклала зусилля до цього мультиплікатора ще й післявоєнна ностальгія підлітків, які ніби й бачили, що воно, – війна – але зброї в руках так і не тримали (замалі ще були, а як підросли – війна завершилась), а повоювати-то так хочеться! 

Характерні особливості гопів:

1.  Ходять зграйками по декілька осіб
2. Носять «кепку» та спортивні штани
3.  Улюблене прохання: «дай рубас», «єсть пара двацать пять коп», «займи гривень десять, завтра віддам, мамой клянусь»
4.  Усі один одного називають «васями»
5. Лузають насіння («сьомки») 

Слід згадати і про основну ознаку гопа – слово „пацан”, яким так гордяться всі гопи в Україні. Варто зауважити, що самі гопи себе називають так і не інакше, адже гопами вони себе йменувати соромляться. Представники ж нормального населення „пацанами” гопів називають рідко, деякі – з міркувань етичності, а інші – просто через класичне розуміння даного слова. Але і ті, і ті погоджуються на стандартному найменуванні „гоп”. Слово „пацан” походить від давньоєврейського слова „поц” (нецензурна назва чоловічого статевого органу). Частина “ан” означає “маленький”. Ось чому це слово зазвичай не вживається нормальними людьми. Носії ж даного слова або відверто відмовляються визнавати його зміст, або просто його не знають.

Стиль одягу середньостатистичного гопа виглядає приблизно так: спортивний костюм, кросівки, на верх цього може бути надягнута шкірянка або сільська „дубльонка” (в зимню пору року), а найголовніше – „кєпка”, цей елемент одягу є гордістю і честю кожного гопа. Хоча досі у вжитку знаходяться класичні чорні „шапки-воровки”. Стиль розмови гопів — українсько-російський суржик. Гопи зазвичай дуже обмежені і нецікаві особи, та це й не дивно, адже вони – наслідок ніяк не задовільного стану державної економіки і суспільно-ментальної ситуації.

Хіп-хоп

Хіп-хоп

Останнім часом, зважаючи на навалу хіп-хопу в молодіжну культуру, доводиться чути підміну цього поняття словом “реп”. Отож “реп” – це виключно музичний стиль, в той час як “хіп-хоп” є тією субкультурою, якій присвячений цей розділ, і яка окрім репу вбирає в себе ще і ді-джеїнг, ґрафіті, специфічну форму одягу, деякі види спорту, брейк-денс та ін., а відповідно, є значно ширшим поняттям, аніж просто “реп”.

Історія хіп-хопу – це приклад того, як буквально за одне покоління босяцький фольклор американського негритянського ґетто перетворився на світовий мейнстрім, а дворові хулігани – на світових суперзірок.

Почалося все приблизно у 1969-му році у “чорних” кварталах Нью-Йорка, які називаються Південний Бронкс. Легенда свідчить, що започаткував цей рух DJ Кул Херк, який запустив у мову слівце "b-boys" (скорочення від "break boys", тобто, “ламані хлопці”, ті, які танцюють брейк). Але суспільство розшифрувало це як "bad boys" (хулігани), а їхніх подруг охрестили "flygirls" – тобто “мушки” – крикливо одягнені і густо намальовані дівчата з вулиці. Зрозуміло, що це ще не був хіп-хоп (саме слово у 1974 придумав Африка Бамбаатаа), але початок було покладено.

Кул Херк приїхав до Нью-Йорка з Ямайки, звідки і привіз традицію організовувати вуличні танці під музику з платівок, на яку поети наживо начитують речитативом свої вірші. Центром цієї імпрези завжди був ді-джей і вся сіль таких акцій була в тому, що вони виникали спонтанно і на вулиці. Так зародилася система вуличної культури ”street culture”, і так зародилася провідна роль діджея, який до того був тільки людиною, яка вчасно міняє платівки. Херк же ж привніс у цю схему активну позицію. Ді-джей сам вибирав музику, горланив щось у мікрофон, заводив людей і давав цей мікрофон іншим. Кул також першим придумав принести на вечірку не один, а два програвачі вінілів щоб пускати музику нон-стопом. Правда для цього треба було трохи міксувати платівки, що він успішно і почав робити, закладаючи підвалини сучасного ді-джеїнгу. Скоро особливо талановитих DJ-їв стали називати MC ("master of ceremonies" – майстер церемонії), хоча саме словосполучення взялося з телевізора, де так іменували ведучих різних шоу.

До 1972-го b-boys та їхні подружки flygirls вже могли похвалитися організованою структурою, наявністю своєї музичної культури, власного одягу і стилем життя, який можна окреслити словом “безтурботне”. Все це було показане у фільмі "Beatstreet", який вийшов у 1982-му і став для хіп-хопу культовим, у найпрямішому сенсі цього слова. Але поки що субкультура розвивалася і на порядку денному була уніфікація одягу. Після нетривалих вуличних боїв і мирних переговорів між різними групами було встановлено типовий “прикид” хіп-хопера – як правило, тоді це були спортивні костюми, дуті болонієві безрукавки, несиметрично натягнуті на голову бейсболки і обов’язковий елемент – величезні кросівки (бажано білі) зі ще більшими “язиками”. Аксесуарами до цього всього слугували золоті ланцюги на шиї зі знаком $ та вузькі затемнені окуляри. Масивні золоті прикраси у поєднанні зі спортивними костюмами були подібні на медалі олімпійських чемпіонів, що дуже подобалося хіп-хоперам.

У 1972-му році також уже сформувалися так звані “бригади” – групи адептів субкультури, які ділили між собою міста на райони, в яких кожна могла влаштовувати свої танці і змагання. Окрім слухання музики і вигинання в брейк-денсі хлопці і дівчата обмальовували стіни свого району різними ґрафіті та каталися на екзотичних у той час роликових ковзанах.

Можливо, усе б так і залишилося на рівні чорного ґетто, якби у 1975-му хіп-хоп не здійснив прорив, який був пов’язаний з виникненням музичного стилю реп. А почав його Кул Херк, який під час одного зі своїх виступів у клубі став розмовляти через мікрофон з публікою у такт музиці. Безперечно, це не був його винахід, тому що ще на початку 20-го сторіччя чорношкірі діти у своїх кварталах мали подібну забавку – вони змагалися у вмінні якомога чіткіше і ритмічніше зімпровізувати віршований текст.

Скінхеди

Скінхеди

Часто скінхедів вважають фашистами. Образ, який ці бритоголові хлопці (а деколи і дівчата) створили навколо себе постійними бійками, сплутався у масовій свідомості з групами неонацистів, які теж здебільшого голять свої черепи і люблять одяг темних кольорів. Насправді скінхедів-фашистів не існує, як не існує християн-мусульман, чи українських індіанців.

Субкультура скінхедів не зберегла для історії точну дату свого зародження. Достеменно відомо, що це сталося десь у портових містах Великобританії наприкінці 50-х - початку 60-х років двадцятого століття. Якщо спробувати творчо підійти до цього моменту, то можна намалювати таку картину .

Звичайні британські хлопці зі звичайних, небагатих сімей після звичайного трудового дня сиділи собі в пересічному пабі і пили пиво в очікуванні чергового конфлікту з матросами з торгових суден. Довго чекати не доводилося, приходили матроси і давали хлопцям доброго прочухана . Котрогось разу після бійки хлопці поголилися налисо, що дуже зручно у вуличних бійках, бо нема за що вчепитися (звідси і походить назва "скінхед" skinhead - в перекладі з англійської - гола голова), відірвали від своїх курток коміри, підкотили штани і взули свої робітничі черевики Dr. Martens. Вигляд у них був якщо і не страшний, то, принаймні, агресивний. Щоправда, матросів це все одно не лякало і вони переважно таки давали хлопакам по дупі, але сам імідж міцно засів у головах мешканців робітничих районів, які почали його наслідувати і швидко поширили цю моду по країні.

Саме в цей час у Лондоні почали селитися вихідці з Ямайки. Вони шукали тут пристойну роботу, але дуже часто її і не могли знайти, тому проводили багато часу на вулиці, збиваючись у групи, які називалися rude-boys — "грубіяни" (до речі, "руді-боєм" у молодості був відомий музикант Боб Марлі). Біла молодь часто навідувалася у квартали чорних, цікавилася їхньою культурою і саме з того часу походить захоплення скінхедів музичним стилем "ска", який і став на початках мало не офіційною музикою субкультури. Ще одна річ поєднувала в той момент чорних і білих хуліганів: усі вони були любителями "святого" напою — пива.

Політичні переконання скінхедів тоді визначені не були. Точніше вони існували, але абсолютно різні, як і сама молодь. Серед чорних були любителі побазікати про чорношкіре братство, а серед білих знаходилися такі, що співчували правим рухам, хоча расизму і шовінізму як офіційної ідеології скінхедів ніколи не існувало. Навпаки, частенько бувало так, що скінхеди спільно з чорними руді-боями атакували представників середнього класу teddy boys, до яких відчували класову ненависть і билися з рокерами-расистами, яких часто наймали охороняти мітинги правих партій.

Звісно, не можна стверджувати, що ця субкультура була повністю ангелоподібною. Серед скінхедів був дуже поширений чоловічий шовінізм, а в 70-х роках до нього домішався ще і побутовий расизм, хоча в основній своїй масі політичні погляди рух формував в дусі інтернаціонального пролетаризму. Але хитросплетіннями політики рядові скінхеди не цікавилися. Вони проводили час у бійках, пили пиво, слухали музику "ска" і поміж усім цим придумали до свого гардеробу ще одну річ, яка стала сьогодні є класичною ознакою приналежності до цієї групи — підтяжки. Хоча, тут варто зробити одну ремарку — тяжкі черевики, закочені джинси з підтяжками і куртки без комірів — вважаються "робочим одягом скінхедів". Парадна форма — це чорні строгі костюми з такими ж чорними туфлями. Правда, для бійок вони використовували все-таки зручнішу робочу форму. А билися вони з будь-ким — з чорними, з білими, з жовтими, з багатими, з фанатами, які вболівали за інший футбольний клуб, з іншими скінхедами і, особливо, з хіпі. Хіпі найбільше діставалося від бритоголових, бо в їхній уяві "діти квітів" були представниками середнього класу і завжди могли відійти від своїх захоплень і зайнятися нормальним життям. Хіппі носили довгі коси, а скіни голили голови.

Після 1972 року рух скінхедів занепав і бритоголові стали рідкістю на вулицях. Більшість із них подорослішали, відростили волосся і закинули свої черевики з тяжко.

Панки

• Панки

  
  
  

• Писати про панк завжди складно. І для цього є дві цілком об'єктивні причини: по-перше панки самі про себе мало що пишуть, бо воліють спілкуватися усно чи через музику, а по-друге — саме слово "панк" уже настільки втратило свій первинний сенс і так часто вживається в найрізноманітніших контекстах, що говорити про таке явище субкультури як "чистий панк" — уже не випадає. Тому те, що буде написано в цьому розділі, — це свого роду збірний образ молодіжної субкультури, яка дуже тісно пов'язана з музикою.

• Термін "панк" прийшов в українську мову з англійської. Оригінально він пишеться "punk" і має дуже багато значень. Найдавніша згадка про нього належить ще до часів Вільяма Шекспіра, коли воно означало найдешевшу категорію вуличних повій. В сучасній англійській "punk" означає "гниле дерево", "гниль", "непотріб", "неповнолітній сексуальний партнер" і все інше у цьому ж дусі. Наприкінці 60-х років, коли власне і зародився цей молодіжний рух, журналісти так назвали молодь, яка стояла біля його витоків. Вони вважали, що таким принизливим словом відіб'ють популярність цього руху. Але такий хід себе не виправдав і слово прижилося у тогочасному лексиконі.
  
  Грубо кажучи, є два типи панків:
  
  1) люди належать до цього руху тому, що вони слухають відповідну музику (панк-рок музику);
  
  2) люди, які окрім того що слухають цю музику, ще і в житті сповідують панківські принципи.
  
  Панк-музика є невід'ємною частиною субкультури. Перші групи такого напрямку зародилися ще у 1964 році у Сполучених Штатах. Тоді вони мислили себе як альтернатива рок-н-ролові. Вимоги до неї були простими: вона повинна була бути доволі жорсткою, швидкою, голосною, а тексти серйозними та такими, що порушували б проблеми, які хвилювали більшість молоді. Але американський типаж не став прообразом усього руху і панки, як рух, зародилися на початку 70-х у Великобританії.
  
  Серед самих представників цього руху існує красива легенда про те, що панками стали хіпі, які розчарувалися в ідеї загальної любові. Можливо, це так і є, тим більше, що ідеологія оригінального панку, а не його сурогатної місцевої версії полягає у невизнанні будь-якого насильства, повазі до батьків і абсолютному пофігізмові, замішаному на доброму гуморі.
  
  Для того, щоб краще собі уявити суть панку, наведемо одну історію, котру можна вносити в підручники з історії субкультури, бо вона є кольоровою ілюстрацією панківського духу. По всьому світові корпорація McDonald's відома своїми гамбургерами і безкоштовними туалетами. Так сталося, що в одному місті цей фаст фуд було побудовано безпосередньо біля точки збору місцевих панків. Зрозуміло, що після пива, яке панки дуже поважають, їм треба часто бігати до туалету, що зовсім не сподобалося менеджерам "ресторану". Тому через деякий час туалет вирішили зачинити. Що роблять панки? Вони викрадають пластмасового містера Рональда Макдональда (рудого кучерявого клоуна, символу McDonald's) і наступного для на ім'я директора забігайлівки приходить пакет, в якому вкладено відрізаний палець ляльки. Пакет супроводжується листом, у якому сказано, що у випадку, якщо туалет не відчинять найближчим часом, то панки кожного дня відсилатимуть керівництву фаст-фуду по якійсь частині тіла клоуна.
  
  В цій історії — суть панку як моделі поведінки. Але для того, щоб зрозуміти суть панку, як моделі музики, то слід послухати відповідні музичні групи. З найвідоміших рекомендуються для прослуховування Sex Pistols, Velvet Underground, Stooges, Iggi Pop та інші, які працюють в такому ж дусі. Саме з музикою пов'язані й "ірокези" - очевидно, найвідоміший символ панку.
  
  У більшості людей існує хибна думка, що панк обов'язково повинен бути саме з такою зачіскою. Це не зовсім так, тому що "ірокези" виникли на початку 80-х років минулого століття і тоді їх носили тільки британські панки. Ні до, ні після того такі зачіски більше не культивувалися і зараз їх носять тільки ті панки, які в такий спосіб виявляють ностальгію за золотим часом європейського панку (81-83 р.р.)
  
  "Ірокез" був запозичений у північноамериканських індіанців, а в Європу їх вперше занесли музиканти панк-груп Wa.
• Шлях навпростець
• 
  Straight edge (англ. шлях навпростець, скорочено sXe) — більш філософське відгалуження панк-культури, рух, характерними рисами якого є повна відмова від наркотиків (включаючи узаконені алкоголь і тютюн), розбірливість в статевих зв'язках, здоровий спосіб життя, а також політичні погляди, характерні всьому панк-руху. Шлях навпростець з часом поставили на озброєння різні політичні рухи і молодіжні угрупування. І спочатку аполітичний панківський рух тепер політизувався і служить цілям дуже різних політичних сил - від антифашистів до нацистів. Straight edge — субкультура, що не припускає саморекламу або нав'язування свого способу життя оточуючим, тому у прихильників руху немає яких-небудь переваг в одязі, зачісці і тому подібне. Єдиний засіб самоідентифікації — використання хреста («X») або абревіатури «sxe»

Хіпі

Хіпі

В наш час досить складно знайти прихильників "хіпізму", які б свідомо називали себе "хіпі". Натомість люди, які зараховують себе до цієї категорії, воліють називати себе "я патлатий", "піпл", "системна людина" і навіть "людина". При цьому вони усвідомлюють, що оточення сприймає їх саме як "хіпі", але самі не бажають потрапляти під це визначення. Найочевидніше, що це відбувається через старомодність самого слова "хіпі", та через усі асоціації, які пов'язалися з цим терміном починаючи з його виникнення у другій половині 60-х років 20-го століття.

Сьогодні чітко виділяються два прошарки цього руху: так звана "стара система" ("олдові хіпі" від англійського old, тобто старий, "справжні хіпі", "мамонти") та "нова система". "Стара система" складається з людей старшого віку (навіть до 50-ти років), для яких "хіпізм" - це все їхнє життя. Найчастіше ці люди не мають ані постійної роботи, ані постійної сім'ї. Більшість із них деградували і стали наркоманами, бомжами чи психічно хворими особами. "Нова система" об'єднує в собі молодь віком від 14-ти до 20-ти років, які примудряються поєднувати свій "хіпізм" із навчанням у престижних закладах і не завжди дотримуються найважливішої заповіді, яку визначили ідеологи руху - незалежність від соціуму. Натомість молодь робить основний акцент на атрибутиці, перебираючи на себе сленг, манеру одягатися, прикраси та ін.

Через це існує непорозуміння між двома цими поколіннями, яке, щоправда, не заважає існувати жодній зі сторін. І обидва ці табори вірять, що саме вони є справжніми "хіпанами", які ведуть свій початок з 66-го року зі Штату Каліфорнія (США). Хоча особливо ревні історики починають відлік цього руху ще із початку минулого сторіччя. Справді, у 20-х роках у Німеччині з'явилося те, що нагадує "хіпі". Сотні молодих людей об'єдналися у в групи із назвою WANDERVOGEL. Вони мандрували країною, не визнавали дорослих авторитетів, носили довге волосся, читали індійських філософів і проголошували принципи вільної любові. Але не дивлячись на все це WANDERVOGEL так і не змогли зробити бодай мінімальний переворот у тогочасній культурі, через що і пішли в історичне забуття.

Стосовно ж руху, що веде своє коріння з 60-х, то тут все було значно серйозніше. Для його виникнення існував ряд соціальних та культурних причин, які не в останню чергу були викликані і другою світовою війною. Річ у тому, що після перемоги на Гітлером, західний світ опинився перед необхідністю якось перебудовуватися і підлаштовуватися під нові реалії геополітики. З середини 50-х почали міцнішати консервативні умонастрої, що у філософії вилилося у течію "структуралістів", які наполягали, що все життя - це певна структура. І кожна людина повинна виконувати відведену їй роль.

Але паралельно з цим у повітрі того часу уже незримо був присутній дух революції, вибух якої припав на студентські виступи 68-го року. І тут хіпі проявили себе цілком життєздатною силою у боротьбі з консерваторами і ретроградами. Основна частина цієї субкультури складалася із дітей цілком забезпечених батьків. Під впливом східних містиків, які проповідували пошуки гармонії і щастя за межами матеріального світу, тисячі хлопців і дівчат, тікали з дому, поселялися комунами і жили ні від кого незалежним життям, відрощуючи якомога довше волосся.

Волоссю хіпі надавали неабиякого значення. В одному з найвідоміших маніфестів хіпі - "Маніфесті Сталкера" написано: "Недаремно споконвіку бунтарі, які протестували проти надмірної раціоналізації суспільного життя, люди мистецтва - художники, музиканти, поети - не дуже поважали перукарів . Волосся - це наче антени, які дозволяють вловлювати найтонші коливання фізичних і біологічних полів".

Окрім розкішних патлів на голові, хіпі мали і інші форми відзнак, найвідомішою з яких є "фенічка", або "фенька", котра вважається вершиною хіповського самовираження. Фенька може бути якою завгодно. Саме слово походить від вільної інтерпретації англійського "thing", тобто "річ". Початково так називалися будь-які дрібнички, які дарувалися одне одному.

Майбутнє субкультур

Майбутнє субкультур

Процес суспільної реінтеграції відбувається через перетворення субкультури на товар або через інтелектуальну стагнацію. Деякі групи можуть досягти стану, коли вони вважають себе культурою. Ті, що відходять від групи, реінтеґруються у суспільство. В міру того, як споживання альтернативних культур зростає, субкультури вливаються у головне річище. Тож молодь, щоб залишатися іншою, мусить постійно створювати для себе нову ідентичність. Медіа так швидко забезпечують нас величезним масивом інформації, що нові субкультури поглинаються ними майже в самому зародку. Перенасиченість ЗМІ може ліквідувати існування молодіжної субкультури. А це б означало кінець креативності, яка дуже важлива на цьому етапі життя. Культура знову й знову використовує нею створене — те, що колись належало альтернативним субкультурам, відроджується у головному річищі, як от ретро, рейв і панк. За допомогою засобів масової комунікації, наприклад, друкованих медіа та телебачення, домінантна культура включає в себе культуру, яка тільки-но з'являється. Згідно з теорією гегемонії, ті, чия ідеологія домінує, постійно забезпечують загальну згоду зі встановленим суспільним порядком. Найпоширеніші суспільні цінності з часом змінюються у міру того, як члени опозиційних другорядних груп включаються до домінантної культури. Таким чином, зазвичай без жодних збоїв, підтримується суспільний порядок, а контроль домінантної групи якщо і змінюється, то поступово. Внаслідок розвитку поняття гегемонії, виникла концепція залишкової та культури, яка тільки-но з'являється:

• Залишкова культура — це витвір попередньої суспільної формації, яка залишається частиною домінантної культури, але збереглася як анахронізм.

Культура, яка тільки-но з'являється, містить нові значення, цінності, звичаї та досвід, які можуть бути альтернативними або опозиційними до домінантної культури.

• Домінантна культура ефективно всотує ці культури до гегемонної — відбувається процес їхнього включення. Інколи, включивши таку культуру, домінантна культура змінюється.

Субкультура - це....

Пристосовуючись до мінливих реалій життя, культура безперервно розвивається. Культуру розглядають як модель для дійсності і саму дійсність. Зміни у культурі виникають через взаємодії між окремими особами. Окремі особи — це творіння і водночас творці культури. У результаті переговорів суспільство досягає консенсусу щодо сенсів. Проте беруть участь у цих переговорах і впливають на зміни не конкретні особи, а підгрупи та субкультури. Субкультури — головні складові соціальної взаємодії, на рівні яких і виникає оновлення культури. Ці ідеї асимілюються суспільством в міру того, як вони отримують ширше визнання. Субкультури містять системи внутрішніх правил (групові правила і стандарти), які дозволяють їхнім членам ідентифікуватись один з одним. Субкультури можна розглядати як властиві поколінням загальні форми ідентифікації, які перетинаються з іншими маркерами колективної ідентичності, як-от раса, стать, клас, сексуальна орієнтація. Культурний консенсус з'являється тоді, коли члени субкультурної групи мають спільні погляди. У широкому розумінні, субкультура — це будь-яка група у складі більшої, збірної культури, члени якої мають інтереси, що відрізняються від інтересів тих, хто належить до головного річища культури. У вузькому розумінні це — будь-яка відмінна за стилем та ідентичністю група.


Як  розпізнати субкультуру?

Субкультурам притаманні суворі внутрішні вписки і заходи, спрямовані на остракізацію, які забезпечують їхню стійкість.Субкультурам властивий структурований процес навчання, протягом якого кандидати вчаться, як стати членами.Субкультурам притаманний дуже виразний ступінь автентичності, який творить настільки міцні суспільні межі, що групу можна назвати субкультурою. Майбутні члени мають показати досвідченим членам, що вони зрозуміли альтернативні правила, що вони — «свої».Субкультури формуються навколо добровільних об'єднань.Субкультури творять власні субінтерпретації норм загалу — вони або повністю відкидають їх на користь власних, або трішки їх змінюють, щоб надати сенсу способові життя своєї субкультури. Жодна субкультура як така не є відхиленням. Групі, що певним чином відходить від норми, притаманний активний процес залучення нових членів. Вони формуються навколо єдиного харизматичного символу чи літератури.

Види субкультур

• Субкультурні групи бувають двох типів:
  
  Всеохопна інституція — це соціальний простір, у якому члени субкультури живуть і працюють із однодумцями — відрізані від загалу. Вони живуть замкнуто і відокремлено. Це — втеча від суспільства.Діяльність у суспільстві — тип, протилежний до першого. Його члени не схвалюють правил загалу, але діють у його межах. Це — навернення суспільства. Протистояння.
  
  Інший погляд на відмінності серед субкультур виділяє такі два типи:естетична субкультура й опозиційна субкультура. Естетична субкультура просто відрізняється від культури загалу. Натомість опозиційні субкультури протистоять певним суспільним інститутам або звичаям.
• (Відмінності між субкультурами)
  1. Одні субкультури пов'язані з територією, а інші — ні.
  2. Одні мають систему підготовки нових членів, інші ж — ні.
  3. Одні займаються залученням нових членів, інші — ні.
  4. Одні субкультури ієрархічні, інші ж — ні.
  5. Одні вдаються до повстання, інші — до протистояння або ізоляції.
• • Причини формування субкультури

    Групи субкультур формуються через потребу втечі від загалу і намагаються знайти нове значення речей — вони постають з колективної і майже стихійної потреби по-новому визначити щось важливе для суспільства. Люди у пошуках розв'язань знаходять інших із подібними проблемами і починають усвідомлювати, з якою субкультурою вони хочуть себе ідентифікувати. Долучатися до неї чи ні — то справа кожного зокрема. Адже слід зважити на можливість остракізації з боку загалу.
    
    Щоб вирішити суперечності в основній культурі, якщо вона вже не забезпечує наступне покоління дієвою ідеологією, субкультура набирає форми у власній музиці, моді та ритуалах, які здатні творити. Теорія просотування стверджує: напрямки творяться на вершині суспільної структури, а потім «просотуються» на інші рівні. Наприклад, вершиною структури можуть бути модельєри, моделі, рекламні агентства та відомі особистості. Молодь отримує інформацію з телепередач про моду, музичних кліпів та журнальних реклам.
  • Теорії формування субкультур

    
    1. Субкультуру визначають з марксистського погляду у контексті класу.
    2. Субкультуру визначають з марксистського погляду, але без класової структури.
    3. Субкультуру визначають як протистояння гегемонії — це субкультура на вищому рівні.
    4. Пост-структуралісти визначають субкультуру як індивідуальне або групове протистояння. У 70-их роках пост-структуралісти розглядали вищий клас як такий, що горне до себе робітників, і тим мотивує їх разом із нижчим класом ставати заможнішими. З цього і виникла субкультура — щоб вирішити конфлікти між класами. Спільним тут є протистояння домінантній культурі. Якщо культура — це суспільне творіння, відтворення сенсу, значення та свідомости, то домінантна культура мусить бути найпоширенішою культурою — культурою, якій все до снаги.